МУКАЧІВСЬКА ЄПАРХІЯ

Мукачівська греко-католицька Єпархія має довгу, шляхетну, багату і нелегку історію, яка нас повертає до зачатків євангелізації слов’янських народів. Єпархія розміщена переважно на гірській місцевості, за східними відрогами Українських Карпат, долини і вершини яких визначають територію Закарпаття, яка є заселена від древності і до наших днів народом, який ідентифікує себе як «русини». Власне через цю антропологічну особливість єпархія іноді використовує інше ім’я – Мукачівська Русинська Єпархія.

Cobor.jpg

Історія відносить нас до другої половини IX століття, коли, згідно традиції, святі Кирило та Методій, під час євангелізації слов’янських народів, дійшли до відног Русинських Карпат, приносячи із собою християнство і літургічну традицію, властиву Константинопольській Церкві.

Тому з певністю можемо сказати, що Єпархія - плід євангелізації апостолів слов’янських народів - зміцнилася у католицькій вірі раніше великого східного Розколу, який мав місце у 1054 році, коли Церква була зранена поділом між католиками і православними. Згодом ця зона знаходиться під впливом Київської Русі, яка в той час досвідчувала великий розквіт і успіх.

Закарпаття, розміщене на території заселеній різними національностями, є природнім мостом між сходом і заходом. 24 квітня 1646 року в каплиці Ужгородського замку численним священиками підписується булла, яка проголошує Унію Мукачівської Єпархії з Католицькою Церквою, просячи і одержуючи від папи збереження візантійського обряду і власних звичаїв. Потому Єпархія стає підпорядкованою угорській Єґерській Дієцезії. І лиш у 19 вересні 1771 році папа Климент XIV буллою «Eximie Regalium Principium» затверджує повну автономію Мукачівської Єпархії.

В 1780 році єпископ Андрій Бачинський переміщує єпископську резиденцію з Мукачева до Ужгорода, котра розміщується так, що стає орієнтиром єпархії, яка розкидається не лише на Закарпаття, – територію сьогоднішньої України, - а й на території, які знаходяться в східній Словаччині і північній Румунії.

З ХІХ століття багато осіб, керовані американською мрією побудувати нове життя за океаном, емігрують із Закарпаття до Сполучених Штатів, несучи із собою свою традицію, звичаї та звички і прив’язаність до Русинської Церкви, котра таким чином стає Матір’ю Русинських Єпархій Пітсбургу та Парми.

єпископ Андрей Бачинський.jpg

У 1937 році Святий Престол надає Мукачівській Єпархії статусу Церкви “sui juris”(«свого права»). Це означає, що вона підпорядковується безпосередньо Святішому Отцю і може, таким чином, зберігати всі особливості, які в ній співіснують: літургічну церковно-слов’янську мову, так само літургічні та етнічні меншини, які в ній присутні(русинська, угорська, українська, румунська, словацька та ін.).

Історія Мукачівської Греко-католицької Єпархії є також позначена дуже важкими моментами і випробуваннями. Найбільш трагічний період настає з приходом Червоної Армії, котра, просуваючись до Берліна, у 1944 році окупує Закарпаття, загарбуючи його до Радянського Союзу. Встановлений комуністичний режим приносить із собою марксистську ідеологію і практичний атеїзм. Греко-католицька Церква оголошується поза законом, а священиків змушують переходити до православ’я: покарання – заслання або смерть. Таким чином, 1 листопада 1947 року був убитий єпископ блаженний Теодор Ромжа, який відмовився зректися католицької віри взамін на поважну посаду в православній ієрархії.

DSC_0778.JPG

Греко-католицькі церкви піддаються реквізиції: в деяких з них засідають православні священики, а інші – руйнують. Так починається період підпілля Греко-католицької Церкви. Священиків, щоб зберегти вірність Святому Престолу, діють інкогніто для підтримки тих, хто не зрікся своєї католицької тотожності, укрито відправляючи Богослужіння в домах і в більш потаємних приміщеннях. Депортовано 129 священиків, з котрих 20 – більше не повернуться на батьківщину. Інших вбивають на місці, як Слугу Божого о. Петра Ороса, для котрого тепер триває процес беатифікації. Лиш у 1989 з першими проявами падіння комунізму в Європі, повертається публічна практика євхаристії і в грудні цього ж року Греко-католицька Церква була реабілітована.

5f0e88ef3cbd1-569be3e5bf690-dsc09558jpg.

На тлі цієї радісної новини, надії на новий напрямок в історії, представляється невідкладна потреба відновлення церковних структур, необхідних для пастирського життя. Єпископи, котрі були висвячені в період підпілля і були вимушені служити потаємно, тепер співпрацюють, щоб підвести на ноги необхідні для Церкви служби.

RMU_2445.JPG

Таке завдання спадає на трьох єпископів: Іван Семедій(єпископ-ординарій), Іван Маргітич(єпископ-помічник) і Йосиф Головач(єпископ-помічник, померлий у 2000). Це роки повні надії і радості через отриману свободу, попри труднощі з тим, щоб наново поставити на ноги Церкву, складену не зі структур і споруд, але з людей, розсіяних, як вівці без пастуха.

12 листопада 2002 року св. Йоан Павло ІІ, папа, назначає титулярним єпископом Бононії і апостольським адміністратором ad nutum Sanctae Sedis Мукачівської Єпархії владику Мілана Шашіка († 14.07.2020), котрий приходить до єпархії як єпископ-ординарій 25 січня 2003 року.

У листопаді 2012 року відбувається номінація Ніла Юрія Лущака OFM, котрий отримує єпископське рукоположення 12 січня 2013 року в кафедральному соборі в Ужгороді і продовжує діяльність свого попередника як апостольський адміністратор.